Бонні та Клайд є одними з найвідоміших злочинців у світі, що мандрували Америкою та грабували заправки. У ті часи в США чимало факторів сприяли пошуку нелегального заробітку, розквітав кримінал. Боні та Клайд побачили, що нелегальний спосіб заробітку – найлегший, тому вирішили піти проти системи та стати гангстерами. Далі на dallaski.
Клайд Берроу
Клайд Берроу народився 24 березня 1909 року в окрузі Елліс, неподалік Далласа. Зростав у бідній фермерській родині. З дитинства мав тягу до музики, любив співати та грати на старій гітарі. Також самостійно опанував саксофон та, здавалось, міг би побудувати непогану кар’єру музиканта, проте його подальша доля нам всім відома. Крім того, у підлітковому віці Клайд намагався стати військовим та вступити на службу у ВМС США, проте йому відмовили на етапі проходження медичної комісії, через стан здоров’я, який погіршився внаслідок перенесеної у дитинстві малярії чи жовтої лихоманки.
Внаслідок негативного впливу свого старшого брата Бака, а також підозрілого друга родини, незабаром інтереси юнака змістились у напрямок злочинності. Клайда вперше заарештували наприкінці 1926 року за невчасне повернення орендованої машини. Агентство з оренди автомобілів зняло звинувачення, але інцидент залишився в списку арештів Клайда. Далі разом з братом він попався на крадіжці вантажівки з індиками, а також йому висували обвинувачення у зламуванні сейфів, пограбуванні магазинів, викраденні автомобілів. Усе це він робив для того, щоб купувати собі дорогі костюми, краватки і головне – улюблені капелюхи. У такий спосіб хотів втекти від бідності, яку ненавидів усім серцем.
Бонні Паркер
Бонні Паркер народилася 1 жовтня 1910 році в Ровені, штат Техас. В ранньому дитинстві втратила батька, мати багато працювала швачкою, утримуючи на мінімальну зарплату трьох дітей, грошей родині не вистачало. Згодом вони переїхали у Семент-Сіті, промислове передмістя Західного Далласа. Бонні ще змалечку намагалася влаштуватися на роботу, оскільки дуже хотіла покращити своє матеріальне становище. Їй подобалися модні плаття, вишукані капелюшки та вона хотіла їх мати й у своєму гардеробі. Але тоді їй було лише 10 років, тому роботу знайти не вдалось.
Дівчина дуже рано вийшла заміж, коли їй тільки мало виповнитись 16 років. Чоловіком став Рой Торнтон. Проте шлюб не був щасливим та тривалим, оскільки пара часто сварилась. Невдовзі вони розійшлись, хоча офіційного розлучення у них не було. Та попри те, Бонні продовжила носити обручку, яку подарував Торнтон, аж до самої смерті. А також вона мала татуювання у вигляді сердечка з їхніми іменами на внутрішній стороні стегна.
Після розлучення Бонні повернулась до матері у Даллас та стала працювати офіціанткою. У віці 18 років Бонні мала невеликий щоденник, де описувала свою самотність, нетерпіння до життя в Далласі та любов до фотографії.
Кохання з першого погляду
За історичними записами перша зустріч Бонні та Клайда відбулась у січні 1930 року у будинку їх спільної подруги. Вони одразу сподобались одне одному та протягом наступних місяців та багато часу проводили разом.
Незабаром на заваді їх роману став арешт Клайда та засудження до в’язниці Істхем у 1930 році. Намагаючись врятувати коханого, Бонні таємно передавала зброю, яку Клайд використав при втечі, проте його схопили та повернули.
Перебуваючи за ґратами він скоїв своє перше вбивство. Клайд до смерті забив іншого ув’язненого, який неодноразово ґвалтував його. Відповідальність на себе взяв інший в’язень, що мав довічний термін.
Також у цій в’язниці Клайд відрізав собі два пальці на ногах, аби не працювати у полі. Сталось це за шість днів до його дострокового звільнення, але хромота залишилась з ним до кінця життя.
Після виходу на свободу розпочалась запекла злочинна діяльність легендарних грабіжників Бонні та Клайда.
Перші грабежі та вбивства
У 1932 році Клайд спільно з Ральфом Фултсом та Бонні стали грабувати маленькі магазини та заправки. Вони хотіли назбирати грошей та організувати масову втечу в’язнів з Істхему. Зрештою за кілька місяців їх, крім Клайда, спіймали під час пограбування господарського магазину. Бонні Паркер у в’язниці пробула недовго, адже суд присяжних не висунув обвинувачення. Після звільнення вона повернулась до Клайда та вони продовжили займатись грабіжництвом.
30 квітня під час чергового «нальоту» вони застрелили власника магазину, який намагався чинити опір. Після цього випадку банда ставала все більш агресивною. Згодом Клайд разом з Гамільтоном під дією алкоголю вбили шерифа та його помічників.
Їх автомобіль став місцем зберігання різноманітної зброї: від пістолетів до мисливських гвинтівок. Бонні також опанувала вогнепальну зброю. Здавалось, що дівчина розуміє, що такий шлях має тільки один кінець — смерть, але це все одно було набагато краще за нудне одноманітне життя, яке в неї було до цього.
Поповнення грабіжницької банди
Наприкінці 1932 року до бандитської групи приєднався шістнадцятирічний Вільям Джонс. А в наступному році до розбійників приєднався брат Клайда Бак, який тільки вийшов з в’язниці, разом зі своєю дружиною Бланш. Вони тимчасово оселились у Джопліні, штат Міссурі. Вели розгульний спосіб життя, часто грали в азартні ігри та багато випивали, кілька разів сусіди чули постріли та повідомили про це у поліцію.
13 квітня біля їхнього будинку зібралась група поліцейських. Клайд, Бак та Джонс розпочали стрілянину, вбивши детектива та смертельно поранивши ще одного поліцейського. Злочинне угрупування втекло, але залишило більшість своїх речей у квартирі, зокрема й свої фотографії.
Зображення Бонні з сигарою та пістолетом було розміщене у багатьох газетах. Як і багато інших фото воно було постановчими. Бонні любила позувати перед камерою, адже ще з дитинства була дуже артистичною.
Пограбування банків було рідкістю
Далі вони рухалися від Техасу до Міннесоти. У цей проміжок часу вони здійснили спробу пограбування банку у Люцерні та пограбували банк в Окабені, штат Міннесота. Ці напади були одними з небагатьох у їх списку пограбованих банків. Хай би як Бонні та Клайда не зображували у кіно, найчастіше вони грабували невеликі продуктові магазини та заправки, де легко було б втекти та був менший ризик попастись. Проте «виручка» від таких пограбувань зазвичай була низькою, що означало, що їм доводилося частіше грабувати, щоб мати достатньо грошей на життя. Також через високу частоту пограбувань Бонні та Клайду все важче вдавалось переховуватись.
Цікаво, що Бонні доволі часто взагалі безпосередньо не брала участі у грабежах. Дівчина або чекала за кермом, аби вчасно забрати учасників банди, або чекала їх у схованці.
Загибель легендарних злочинців 
23 травня 1934 року поліцейські штату Луїзіана влаштували засідку на Бонні та Клайда у якій залучили їх давнього знайомого та тимчасового члена банди Генрі Метвіна. Він стояв попри дорогу, пара рухалась на краденій машині та, побачивши знайоме обличчя зупинилась. У цей час по них було відкрито вогонь. Поліція випустила в машину 130 патронів. Бонні та Клайд загинули разом у машині. Офіцери оглянули автомобіль і виявили арсенал вогнепальної зброї, кілька тисяч патронів, а також п’ятнадцять наборів номерних знаків з різних штатів.
Чутки про смерть грабіжників швидко поширились. Незабаром на місці вбивства зібрався натовп. Одна жінка відрізала закривавлені пасма волосся Бонні і шматки її сукні, які згодом були продані як сувеніри. Багато хто став збирати гільзи, уламки скла та закривавлені шматки одягу Бонні та Клайда. Один чоловік за допомогою кишенькового ножа намагався відрізати Клайду ліве вухо.
Попри те, що Бонні та Клайд хотіли, щоб їх поховали разом, мати Бонні, яка не схвалювала її стосунки з Клайдом, поховала дочку на окремому кладовищі у Далласі. Клайда поховали поруч з його братом та встановили їм спільний надгробок, де було написано: «Зник, але не забутий».